XX століття перекроїло Штаде сильніше, ніж попередні століття. З адміністративного й гарнізонного міста на краю округу він до 1972 року став промисловим містом на Ельбі — значно більшим за площею й людністю. Огляд найважливіших етапів: тверезо й за публічно задокументованими фактами.
Вихідна позиція: осідок адміністрації
Від XIX століття Штаде був осідком ландростії, а згодом адміністративного округу Штаде — спершу під прусським, а від 1946 року під нижньосаксонським урядуванням. Цей округ охоплював по суті землі давніх герцогств Бремен і Верден. Установи й гарнізон визначали життя міста десятиліттями: аж до 1970-х Штаде був передусім містом урядовців і військових.
Округ у теперішньому вигляді теж є витвором XX століття: під час прусської окружної реформи 1 жовтня 1932 року давній округ Штаде, округ Кедінґен і західну частину округу Йорк об’єднали в новий Landkreis Stade. Саме місто ще 1924 року приєднало Брунсгаузен і Штадерзанд; у наступні роки долучилися, зокрема, Кампе (1926) і Барґе (1935).
Часи націонал-соціалізму
Після місцевих виборів 1933 року владу в місті перебрала НСДАП, здобувши майже 41 відсоток голосів. Функціонерів СДПН заарештували, КПН заборонили, а 1935 року набув чинності німецький громадський статут. Нюрнберзькі закони діяли й у Штаде; молодші єврейські мешканці здебільшого виїхали з міста ще до 1935 року, тож переслідування вдарило передусім по літніх людях. Від 1935 року депортували також свідків Єгови та синті. Щонайменше 18 людей зі Штаде вбито в концентраційних і таборах смерті.
Для судового округу Штаде 1 січня 1934 року створили так званий суд спадкового здоров’я. До 1939 року він призначив 951 примусову стерилізацію, частину яких провели в міській лікарні. Перші депортації єврейських мешканців регіону почалися наприкінці 1941 року; напрямками були Терезієнштадт, Рига і Мінськ. Після початку війни польські та радянські полонені мусили виконувати примусову працю в окрузі; від 1943 року немовлят примусових робітниць розміщували в окремих притулках, де 65 дітей померли від недоїдання й занедбання.
Єврейський цвинтар, який діяв від 1824 року, після 1940-го перестали використовувати, і того ж року влада його розчистила; лишилися стояти тільки три надгробки. Про жертв нині нагадують меморіальні камені на Am Sande і «камені спотикання» в місті.
1945 рік і повоєнні роки
Історичне ядро міста пережило війну майже неушкодженим. Після 1945 року Штаде опинився в британській зоні окупації, а зі створенням землі Нижня Саксонія 1946-го прусський адміністративний округ став нижньосаксонським. Цей статус місто зберігало до окружної реформи 1978 року, коли округ Штаде увійшов до розширеного округу Люнебург.
Військо лишалося чинником: закладений у 1930-х аеродром Штаде-Аґатенбург від 1956 року знову використовували військові, а 1966-го його перейменували на казарму фон Ґебена. Гарнізон розформували аж 1994 року. На колишній казарменій території від кінця 1990-х постав новий район Оттенбек із житлом і підприємствами. Запам’яталося й 7 травня 1962 року: бельгійський винищувач-бомбардувальник упав у Швінґе поруч із селищем при аеродромі. Пілот устиг відвести машину від житлової забудови, через що надто пізно катапультувався, і загинув.
1972: промисловість і адміністративна реформа
Справжній злам настав на початку 1970-х. Наприкінці 1960-х ухвалили рішення розмістити на Ельбі біля Бюцфлета велику промисловість. 1972 року запрацювала Штадська АЕС, того ж року відкрили морський порт, постали хімічний завод і алюмінієвий комбінат. Так закінчився час, коли суспільне життя визначали самі лише адміністрація та гарнізон.
Паралельно нижньосаксонська реформа наново впорядкувала громади: 1 липня 1972 року до міста Штаде приєднали Бюцфлет, Гаддорф, Гаген, Шеліш і Віпенкатен. Штаде істотно виріс площею й людністю; нині кількість мешканців лежить у межах від 40 000 до 50 000, що видно, зокрема, з розміру міської ради — 40 членів.
Невеликий відголос
Те, що в 1978–1981 роках місто кілька разів було місцем зйомок телесеріалу «Kümo Henriette» — зі сценами біля ганзейського порту й Старої ратуші, — показує, що історичний центр пережив усі ці зміни. Хто нині йде Старим містом, бачить результат цього століття: збережене давнє ядро, оточене містом, яке у XX столітті багаторазово переросло свої колишні розміри.
